Отримати можливість бронювати ключових працівників сьогодні прагне майже кожен український роботодавець — і це зрозуміло. Дефіцит кадрів, зростання навантаження, ускладнені виробничі умови та довгі цикли заміни фахівців перетворюють бронювання не на «пільгу», а на інструмент виживання бізнес-процесів. Проте на практиці процедура визначення підприємства критично важливим та подальше бронювання працівників стали динамічною системою, у якій правила змінюються швидко, а помилки дорого коштують — передусім кадрово.

Базова правова рамка тут достатньо чітка. Пункт 1 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» прямо визначає: не підлягають призову під час мобілізації військовозобов’язані, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час, які перебувають на спеціальному військовому обліку. А стаття 24 цього ж Закону уточнює мету бронювання — забезпечення функціонування органів влади та підприємств в особливий період.

Ключовим практичним документом, який «приземляє» ці норми в реальну процедуру, є постанова КМУ від 27.01.2023 № 76. Саме вона визначає порядок бронювання і критерії, за якими підприємство може бути визнане критично важливим — як для економіки та життєдіяльності, так і для потреб оборони.

Три критерії, але два — майже завжди безальтернативні

Постанова № 76 встановлює вісім загальних критеріїв, і за загальним правилом підставою для визнання підприємства критично важливим є відповідність трьом або більше. Однак у практиці більшості підприємств цей «поріг у три» має важливу особливість: два критерії фактично стають обов’язковими і не замінюються іншими.

Йдеться про:

• «Зарплатний критерій» — вимога до розміру середньої заробітної плати на підприємстві;
• «Податковий критерій» — відсутність заборгованості зі сплати податків і зборів.

Третій критерій бізнес найчастіше добирає через галузеву або регіональну «важливість» (критерій про значення для галузі національної економіки або забезпечення потреб територіальної громади). І саме тут починаються головні ризики: якщо базові вісім критеріїв постанови № 76 загалом залишаються стабільними, то галузеві та регіональні критерії регулярно переглядаються, причому здебільшого — у бік посилення. На практиці це виглядає як підвищення фінансових показників, зміна формулювань, виключення «зручних» підстав, які раніше працювали, або поява нових умов, що вимагають перебудови внутрішніх процесів і документального підтвердження.

Унаслідок цього виникає типова ситуація: підприємство колись отримало статус критично важливого, але на наступний період вже не може підтвердити відповідність оновленим регіональним/галузевим вимогам. Висновок простий і неприємний: стратегія «отримав статус — і далі воно якось буде» більше не працює.

Посилення і послаблення: дуалізм державної політики

Правове поле бронювання останніх років демонструє дві тенденції одночасно.

З одного боку, держава періодично вводить тимчасові спрощення, щоб бізнес міг оперативно перебронювати людей і не провалити виробничі цикли. Прикладом такого підходу був період до 01 лютого 2026 року, коли бронювання здійснювалося без застосування обмежень щодо опрацювання списків упродовж 72 годин, а анулювання бронювання — без додаткових бар’єрів. Для підприємств, які підтвердили критичність на новий період, це справді стало можливістю швидко і відносно безболісно «перезавантажити» бронювання працівників.

З іншого боку, паралельно посилюється контроль і підвищується вимогливість до роботодавця. Показовою є норма про покладення на керівників обов’язку вживати заходів, щоб не допускати перевищення встановлених обмежень щодо кількості працівників, які можуть бути заброньовані. Проблема навіть не у самій ідеї контролю, а в тому, що законодавець не завжди дає чіткий «алгоритм», що саме слід вважати такими заходами і в які строки їх реалізовувати. У реальному житті вибір часто жорсткий: або тривалий процес пошуку/найму нового працівника, або швидке анулювання бронювання когось із наявних фахівців — із прямими наслідками для стабільності роботи підприємства.

Окрема тема — бронювання на 45 днів. У суспільстві воно нерідко сприймається як універсальний інструмент для будь-якого критичного підприємства, але на практиці воно доступне не всім. Такий формат застосовується насамперед для підприємств, визначених критично важливими для забезпечення потреб ЗСУ та інших військових формувань або для економіки й життєдіяльності саме у сфері оборонно-промислового комплексу, а не «в будь-якій галузі». Крім того, навіть за наявності нормативних змін, технічні рішення не завжди встигають за правовими: питання бронювання працівників із порушеннями військового обліку або неактуалізованими даними часто залишається «заблокованим» на практиці.

Показово й те, що зміни можуть бути й позитивними саме для бізнесу. Наприклад, наказ Мінекономіки від 22.12.2025 вніс корективи до підходів щодо критеріїв, пов’язаних із середньою заробітною платою, фактично повернувши елемент, який раніше вже існував, згодом був виключений, а тепер знову актуалізований. Це ще раз підкреслює: поле бронювання — не «раз і назавжди», а постійне налаштування правил.

Практичний висновок для бізнесу

Сьогодні процедура критичності та бронювання — це марафон із перешкодами, де виграє не той, хто одного разу правильно оформив документи, а той, хто регулярно перевіряє відповідність критеріям, відстежує зміни регіональних і галузевих вимог та завчасно готує підтвердну базу. У реальності це означає дуже конкретну річ: підприємству потрібна проактивна модель управління критичністю — із внутрішнім контролем зарплатного показника, податкової дисципліни та документів, що підтверджують «важливість» за профілем регіону/галузі.

Інакше ризик один: у момент, коли підприємству найбільше потрібні люди — система може виявитися не готовою підтвердити статус або швидко перебронювати працівників на новий період. А це вже не про юридичну формальність, а про здатність бізнесу працювати в особливий період.