Спадкові спори завжди балансували між «формою» (нотаріальні процедури, строки, реєстрація) і «суттю» (фактичне прийняття, реальна воля заповідача, захист права власності). Останні роки додали ще один вимір — окупацію територій, воєнний стан і спроби «спростити» правила підзаконними актами. Саме тому практика Верховного Суду у спадкових правовідносинах сьогодні — це практичні маркери, які визначають: де суд бачить право, а де — лише помилку в процедурі.
Нижче — концентрат ключових висновків Верховного Суду за найчастішими сюжетами: відкриття спадщини, строки прийняття, наслідки пропуску, «ремонт» свідоцтва та недійсність заповіту, конкуренція заповітів і спадковий договір.
1) Час і місце відкриття спадщини: право виникає раніше, ніж з’являється запис у реєстрі
Цивільний кодекс визначає час відкриття спадщини як день смерті особи або день, з якого вона оголошена померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК). Практичний сенс цієї норми Верховний Суд послідовно «розкриває» через тезу: спадкоємець, який прийняв спадщину, стає власником з часу її відкриття, а свідоцтво про право на спадщину — це документ підтвердження, а не «джерело» самого права. У постанові КЦС ВС від 22.01.2023 у справі № 463/6829/21-ц прямо акцентовано: відсутність державної реєстрації не позбавляє спадкоємця права володіння та користування; більше того — такий спадкоємець може захищати своє володіння і користування способами глави 29 ЦК України.
Цей підхід має дуже прикладний наслідок: спадкоємець може діяти «як власник» раніше, ніж закінчить реєстраційний цикл. Наприклад, КЦС ВС у постанові від 08.06.2022 у справі № 278/185/20 підтвердив, що спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухомість, ще до державної реєстрації може витребовувати її від добросовісного набувача за ст. 388 ЦК, якщо майно вибуло з володіння спадкодавця поза його волею (у тій справі — через спадковий договір, який згодом був розірваний).
Окремий пласт — захист спадкового майна від арештів. У постанові КЦС ВС від 04.10.2023 у справі № 337/2402/22 сформульовано важливий процесуальний орієнтир: порушене право спадкоємця може захищатися позовом про визнання права власності на спадкове майно і зняття арешту, а належними відповідачами мають бути особи, в інтересах яких накладено арешт, оскільки рішення напряму зачіпає їхні інтереси.
Щодо місця відкриття спадщини правило базове: останнє місце проживання спадкодавця; якщо воно невідоме — місцезнаходження нерухомості (або основної її частини), а за її відсутності — основної частини рухомого майна.
Проте війна і окупація зробили «місце відкриття» не лише юридичним терміном, а й реальним бар’єром для спадкоємця. Саме тому у постанові КЦС ВС від 13.11.2023 у справі № 638/7337/21 Суд підтвердив: якщо спадщина «прив’язана» до непідконтрольної території, спадкоємець має право звернутися із заявою про прийняття спадщини в будь-якому місті на підконтрольній Україні території до державного чи приватного нотаріуса (або уповноваженої посадової особи ОМС у сільських населених пунктах). Натомість звернення на території окупованої АРК не визнається належним способом, оскільки територія не контролюється органами державної влади України (постанова КЦС ВС від 28.06.2023 у справі № 524/1413/22). Додатково Суд наголосив, що закон не позбавляє спадкоємця права направити заяву поштою або подати її через орган місцевого самоврядування (постанова КЦС ВС від 09.02.2022 у справі № 709/769/19).
2) Прийняття спадщини і строки: «присічний» характер та воєнний стан без «зупинення» за постановою КМУ
Норми ст. 1268–1272 ЦК, попри видиму простоту, є одними з найконфліктніших у судовій практиці.
Якщо спадкоємець постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, він вважається таким, що прийняв її, якщо в шестимісячний строк не заявив про відмову (ч. 3 ст. 1268 ЦК). Якщо ж спадкоємець не проживав постійно зі спадкодавцем, прийняття відбувається через подання заяви (ч. 1 ст. 1269 ЦК). Строк для прийняття — шість місяців з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК), а пропуск без правової процедури «реанімації» означає презумпцію неприйняття (ч. 1 ст. 1272 ЦК).
Критично важливо, що Верховний Суд послідовно підкреслює: цей строк є присічним, тобто таким, що «відсікає» саме право на прийняття спадщини, а не лише процесуальну можливість звернутися. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 підтвердила: якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк з поважних причин, закон гарантує йому право вимагати визначення додаткового строку у суді.
Окремо — питання «воєнного» зупинення строків на підставі постанови КМУ № 164. Верховний Суд зайняв тут максимально чітку позицію: ЦК України не містить конструкції “зупинення строку прийняття спадщини”, а Кабінет Міністрів не має повноважень змінювати тривалість присічного строку підзаконним актом. Так, у постанові КЦС ВС від 25.01.2023 у справі № 676/47/21 зазначено, що пункт 3 постанови КМУ № 164 суперечить ст. 1270, 1272 ЦК і не підлягає застосуванню. Цю ж логіку підтримано в постанові КЦС ВС від 21.06.2023 у справі № 175/1404/19, де додатково наголошено: сам факт відкриття спадкової справи за заявою, поданою з порушенням строку, не означає прийняття спадщини — поновлення/додатковий строк належить виключно до компетенції суду.
Практичний висновок тут суворий: якщо строк пропущено, «нотаріальна дія» не лікує проблему — її лікує або згода спадкоємців, які прийняли спадщину, або судове рішення про додатковий строк (ч. 2–3 ст. 1272 ЦК).
3) Свідоцтво, заповіт і договір: як Верховний Суд відмежовує «виправлення» від «знищення» документа
У спадкових спорах часто помилково обирають спосіб захисту. Верховний Суд фактично пропонує три різні «режими»:
(а) внесення змін до свідоцтва, (б) визнання свідоцтва недійсним, (в) спори щодо дійсності заповіту/нікчемності та конкуренції інструментів.
Внесення змін до свідоцтва можливе як у нотаріальному, так і в судовому порядку — за умов, передбачених ст. 1300 ЦК (згода всіх спадкоємців або вимога одного спадкоємця до суду). У постанові Об’єднаної палати КЦС ВС від 04.11.2024 у справі № 504/3606/14-ц підкреслено: суд визначає частки спадкоємців, після чого нотаріус видає нові свідоцтва; смерть одного зі спадкоємців не блокує механізм змін.
Інша конструкція — недійсність свідоцтва (ст. 1301 ЦК). Верховний Суд виходить з того, що це самостійний спосіб захисту, який підлягає позовній давності, а оспорювання можливе тоді, коли свідоцтво порушує права особи, яка має спадковий інтерес. Об’єднана палата КЦС ВС у постанові від 05.09.2022 у справі № 385/321/20 сформулювала «фільтр»: оспорювати свідоцтво може лише спадкоємець, який прийняв спадщину. Логічне продовження — у постанові ВС від 01.06.2022 у справі № 148/1805/20: якщо особа спадщину не прийняла, її права не порушені настільки, щоб визнавати свідоцтво недійсним.
Щодо заповіту Верховний Суд чітко розмежовує оспорюваність (коли воля не була вільною або не відповідала справжній волі — ч. 2 ст. 1257 ЦК) і нікчемність (коли порушені базові вимоги до суб’єкта чи форми/посвідчення). Оспорення можливе лише після смерті заповідача — з відкриттям спадщини (постанова КЦС ВС від 23.11.2020 у справі № 493/1102/17-ц), а перебіг строку для таких вимог суд прив’язує до дня, наступного після відкриття спадщини (постанова КЦС ВС від 20.06.2024 у справі № 465/4217/14). Для доказування стану заповідача ключове значення має судово-психіатрична експертиза: вона має бути категоричною, без припущень; предмет — психічний стан саме у момент вчинення правочину; свідки — допоміжні (постанова КЦС ВС від 11.11.2019 у справі № 496/4851/14-ц).
У блоці нікчемності показовими є «тонкі» формальні питання: не все, що виглядає дефектом, робить заповіт нікчемним, і навпаки — інколи один елемент форми «валить» документ. Так, відсутність підпису заповідача веде до нікчемності (постанова КЦС ВС від 12.03.2020 у справі № 716/1051/17), тоді як відсутність місця складення Суд розглядає як реквізит, а не елемент форми, що саме по собі не тягне недійсності (постанова КЦС ВС від 06.07.2022 у справі № 681/196/20). У низці кейсів Суд також висловлювався про посвідчення поза нотаріальним округом (ВП ВС від 25.05.2021 у справі № 522/9893/17), несвоєчасну реєстрацію у Спадковому реєстрі (КЦС ВС від 17.02.2021 у справі № 755/8776/18), а також про нікчемність заповіту, посвідченого на окупованій території (КЦС ВС від 28.08.2020 у справі № 185/2052/19). Окремий сучасний «червоний прапорець» — свідок, який є близьким родичем спадкоємця: у постанові КЦС ВС від 30.04.2025 у справі № 752/4458/23 зроблено висновок про нікчемність у такій ситуації.
Спільний заповіт подружжя має ще жорсткіші межі: предметом може бути лише спільна сумісна власність, а спадкування відбувається у два етапи; після смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження. КЦС ВС у постанові від 12.04.2018 у справі № 761/22959/15-ц окреслив базові рамки, а ОП КЦС ВС у постанові від 24.02.2025 у справі № 183/4256/21 додала ключовий наслідок: якщо у спільному заповіті подружжя розпорядилося особистим майном одного з них, такий заповіт втрачає чинність у цій частині, а відповідне майно спадкується за законом.
Звідси — конкуренція заповітів: ч. 2–3 ст. 1254 ЦК дає модель повного або часткового «скасування» попереднього заповіту новим. Верховний Суд підтверджував, що новий заповіт може лише зменшити обсяг спадкової маси, і тоді попередній скасовується у відповідній частині (зокрема, постанова КЦС ВС від 26.06.2019 у справі № 369/3186/17). У матеріалі також наведено посилання на постанову КЦС ВС від 21.05.2025 у справі № 947/26793/121 щодо конкуренції заповітів — як приклад актуального застосування цих правил.
Нарешті, спадковий договір — інструмент, який часто плутають із заповітом, але юридично він «сильніший» щодо конкретного майна: заповіт, складений стосовно майна зі спадкового договору, є нікчемним (ч. 2 ст. 1307 ЦК). Важлива новація практики — питання, хто має право розривати спадковий договір. Об’єднана палата КЦС ВС у постанові від 10.04.2023 у справі № 591/1419/20 відступила від старих підходів і підкреслила: право ініціювати розірвання належить виключно сторонам договору — відчужувачу або набувачу. А у постанові КЦС ВС від 24.07.2024 у справі № 334/5938/19 сформульовано процесуальний наслідок: у спорах про розірвання спадкового договору правонаступництво не допускається, оскільки правовідносини нерозривно пов’язані з особами сторін.
Практичні орієнтири
- Якщо спадщина прийнята — вибудовуйте захист із позиції: право власності виникло з часу відкриття спадщини, а реєстрація/свідоцтво — лише форма підтвердження (463/6829/21-ц; 278/185/20).
- Якщо строк пропущено — не сподівайтеся на «порятунок» через нотаріуса: потрібна згода інших спадкоємців або судовий додатковий строк; «зупинення» за постановою КМУ № 164 ВС не застосовує (676/47/21; 175/1404/19; 686/5757/23).
- У спорах про документи чітко відмежовуйте: внести зміни (1300 ЦК) чи визнати недійсним (1301 ЦК) — це різні правові режими з різними передумовами (504/3606/14-ц; 385/321/20; 148/1805/20).